У 10—11 класах я навчався у спеціалізованому ліцеї-інтернаті із поглибленим вивченням наук у Хмельницькому. Я був на профілі з поглибленим вивченням фізики та математики.

Тобто я мав більше уроків математики та фізики, а саме: 13 уроків математики та 6 уроків фізики на тиждень, коли у звичайних школах приблизно 4 уроки математики та 2 уроки фізики на тиждень. Під час мого навчання ліцейна фізичка вийшла у декрет, тому її заміняв викладач ХНУ з докторським ступенем. Проте уроки фізики викладалися гірше, ніж у сільській школі, в якій вчитель мав дипломом бакалавра педагогічного університету. Головна різниця полягала у відсутності достатньої кількості лабораторних робіт із наочними дослідами у ліцеї, тоді як у сільській школі я мав по одній такій роботі на тему (третина півріччя навчального року). До того ж викладач фізики у ліцеї не встигав прочитати всі лекції, тому ми пропускали (не проходили) до половини підручника за навчальний рік.

Учні ліцею успішніше справляються з курсами шкільних предметів, ніж діти у звичайних школах, але це стосується лише “складних” задач, метод розв’язання яких часто завчається напам’ять. Але у звичайних обставинах вони поводили себе як пересічні розумово відсталі – ледь могли зв’язно висловлювати свої думки (видавлювали із себе випадкові звуки).

Проживав я у гуртожитку для іногородніх дітей (тому що я родом із Теофіполя) при ліцеї. Сам гуртожиток не має розеток, тому діти заряджають свої гаджети та заварюють чай у навчальних аудиторіях. Адміністрація ліцею-інтернату із поглибленим вивченням наук це пояснювала так, наче діти бачать розетки уперше в їхньому житті, тому краще дітям розетки бачити рідко і то лише у аудиторіях для їх же безпеки.

Гуртожиток та ліцей розташовані в одній будівлі, тому з лекційних приміщень можна було відразу дістатися до корпусу гуртожитку. Завідувачка гуртожитку закривала гуртожиток на ключ, щоб іногородні гуртожицькі діти не могли прогулювати заняття у своїх кімнатах. Діти почали боротися із закриттям корпусів псуванням дверних серцевин (самі серцевини забивали сірниками та заливали клеєм ззовні). Під кінець мого навчання завідувачка гуртожитку була змушена здатися, тому корпуси гуртожитку знову стали доступними для дітей на час уроків.

Ліцей та гуртожиток мають спільну їдальню, де по черзі харчуються різні класи, у тому числі іногородні діти з гуртожитку. Після вечері у шкільній їдальні пізньої осені 2021 року мені стало зле. Мене забрала швидка допомога у найближче інфекційне відділення. Я був неповнолітнім, тому мене супроводжувала вахтерка. Вона постійно повторювала, що я з’їв щось зі своїх харчів і що їжа з їдальні “першої свіжості”. Адміністрація навчального закладу закуповлює продукти у підрядників, які самі нерідко доставляють неякісну, або навіть несвіжу продкуцію. Тому ніколи не можна бути впевненим, що їжа буде смачною чи хоч їстівною перед трапезою.

Діти позбавлені організованого дозвілля на час навчання у ліцеї (немає ні гуртків, ні культурних вечорів), є лише робота над домашнім завданням після уроків під назвою “самопідготовка”. Тому, зазвичай, діти проводять вільний час розпиваючи алкогольні напої.

Будівля ліцею має жахливе планування: низькі стелі, відсутня вентиляційна система, вузькі коридори, відсутнє спеціально обладнане бомбосховище. Одного разу через сильну задуху в переповненій тісній аудиторії (без вентиляції) навіть знепритомнів мій однокласник.

Під час повітряної тривоги дітей зганяють до непристосованого холодного підвалу, розташованого під приміщенням ліцею та абияк переробленого з погреба у “бомбосховище”. Така “евакуація” відбувається взимку та вночі, тому діти змушені спускатися з подушками та покривалами у холодний погріб під час повітряної тривоги. Через наказ міністра освіти дітей з області на дистанційне навчання не відправляють.

Вахтерка корпусу гуртожитку, де я проживав, неодноразово хвалилася, що дітям із прифронтових зон (окрім кадетів усі діти із хмельницької області) набагато краще сидіти у холодному льосі, ніж у теплих домівках близько до фронту.

Після початку повномасштабного вторгнення 2022 року Сумський військовий ліцей був змушений евакуюватися на захід України. Нічого кращого, ніж розмістити військовий ліцей у тісній будівлі, міська рада Хмельницького не придумала. Тому тісне приміщення гуртожитку та водночас ліцею почали ділити ще й із військовим ліцеєм. Кадети були розміщені окремо у виділеному для них корпусі та переобладнаному приміщенні — по 10–12 осіб на ≈24 м² кімнату (коли до цього у цьому ж корпусі діти жили по троє). Шикування вони також проводять у коридорах ліцею, що частково або повністю паралізує пересування коридором.

Якщо учні ліцею поводили себе як беззлобні діти з легкою розумовою відсталістю, то кадети вели себе як мауглі, виховані тваринами, у яких наявні лише первісні інстинкти. Гурт кадетів нагадував стаю гієн, які ненавидять один одного, а найсильніший із кадетів самостверджується на побиті слабших особин зграї. “Гієни”, попри заборону від військового ліцею, постійно пробиралися у жіночі корпуси гуртожитку від ліцею-інтернату, мов коти у сезон спарювання. Організованого дозвілля у кадетів також немає, тому вони у вільний час від “навчання” п’ють все що горить та курять усе що містить хоч клаптик тютюну. Деякі “гієни” неодноразово пробують утекти від такої “резервації”, але як тільки про втечу особини стає відомо весь військовий ліцей піднімають на вуха, а поліція організовує план “перехоплення” утікача. Поліціянти перевіряють усі автобуси та рейси потягів, які прямують до місця проживання рідних утікача, у підозрюваних просять пред’явити документи і арештовують, якщо ім’я та прізвище підозрюваного збігається із ініціалами утікача.

До речі, їдальня та гуртожиток із вересня 2022 року не безкоштовні, через це батьки дітей змушені платити власні кошти за “тоталізатор” у їдальні та гуртожиток без ексклюзивних розеток і з додатковими мірами безпеки у вигляді ґрат на вікнах.

На світлині зображені гомосексуальні мавпи хмельнитянщини в дикій природі: children sleeps in one bad